У вересні 2004 р. К., О., Т., В., С., Н. звернулися до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 11 лютого 2000 р. вони уклали з відповідачем договори оренди земельних часток (паїв); 16 серпня 2002 р. отримали державні акти про право приватної власності на землю, земельні ділянки були виділені в натурі на місцевості й вони звернулися до СВК «Калініна» з проханням розірвати договори оренди у зв’язку зі зміною предмета оренди, оскільки не бажають продовжувати їх дію, проте кооператив розривати договори відмовився.
Позивачі просили розірвати договори оренди земельних часток (паїв), укладені 11 лютого 2000 р. між ними та СВК «Калініна».
Рішенням районного суду області від 17 грудня 2004 р. позов задоволено.
Рішенням апеляційного суду від 25 червня 2005 р. рішення суду першої інстанції скасовано і постановлено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 3 лютого 2006 р. касаційну скаргу позивачів відхилено, рішення апеляційного суду від 25 червня 2005 р. залишено без змін.
К., О., Т., В., С., Н. звернулися до Верховного Суду України зі скаргою про перегляд у зв’язку з винятковими обставинами рішення апеляційного суду від 25 червня 2005 р. та ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 3 лютого 2006 р., посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одного і того самого положення закону.
У скарзі позивачі просили скасувати судові рішення апеляційної та касаційної інстанцій і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до розділу IX «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі» у разі виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок в натурі та отримання ними державних актів на право власності на землю, договори оренди земельних часток (паїв) припиняють свою дію; СВК «Калініна» не вчинив необхідних дій, спрямованих на переукладення договорів оренди відповідно до державних актів.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що відповідно до розділу IX «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі» у разі виділення земельної ділянки в натурі та одержання громадянином державного акта на право власності на землю, сторони договору оренди земельної частки (паю), укладеного на підставі відповідного сертифіката, зобов’язані переукласти договір оренди відповідно до державного акта; підстави ж для розірвання договору в такому випадку відсутні.
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, переглядаючи справу в касаційному порядку, погодилась з такими висновками апеляційного суду і залишила його рішення без змін.
Проте з такими висновками погодитись не можна з таких підстав.
Відповідно до ст. 354 ЦПК України судові рішення у цивільних справах можуть бути переглянуті у зв’язку з винятковими обставинами після їх перегляду в касаційному порядку, якщо вони оскаржені з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одного і того самого положення закону; визнання судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною таким, що порушує міжнародні зобов’язання України.
Встановлено, що Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України за результатами розгляду іншої цивільної справи було постановлено ухвалу від 11 березня 2004 р., в якій суд касаційної інстанції дійшов висновку, що зобов’язання сторін за договором оренди земельної ділянки (паю) згідно з п. 2.3 Типового договору оренди земельної частки (паю), затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 січня 2000 р. N 5, можуть бути припинені після одержання державного акта на право приватної власності на землю і виділення земельної ділянки в натурі. При відмові орендаря розірвати цей договір та припинити користування земельною ділянкою право власника земельної ділянки (орендодавця) на землю підлягає захисту в загальному порядку.
Зазначені положення залишились поза увагою суду касаційної інстанції, що призвело до неоднакового застосування судом одного і того самого положення закону.
Крім того, відповідно до п. 17 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право приватної власності на землю.
З огляду на зазначене, з часу отримання позивачами державних актів на право приватної власності на землю вони набули статусу власників земельних ділянок, тобто змінився предмет оренди та статус орендодавців, а тому договори слід вважати припиненими. Положення п. 8 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України та розділу IX «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі» щодо переукладення договору оренди земельної частки (паю) не можуть бути примусом для власника земельної ділянки і передбачають право, а не обов’язок на переукладення договору оренди.
Враховуючи наведене, слід визнати обґрунтованим і законним висновок суду першої інстанції про задоволення позову та розірвання договорів оренди земельних часток (паїв), укладених 11 лютого 2000 р. між СВК «Калініна» та К., О., Т., В., С., Н.
За таких обставин ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України та рішення апеляційного суду підлягають скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтями 354, 359 ЦПК України.
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, керуючись ст. 358 ЦПК України, скаргу К., О., Т., В., С., Н. задовольнила.
Ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 3 лютого 2006 р. та рішення апеляційного суду від 25 червня 2005 р. скасувала і залишила в силі рішення районного суду від 17 грудня 2004 р.
